Головна > ФОТОГРАФІЯ > Наддовгофокусна фотосистема (Частина перша)

Наддовгофокусна фотосистема (Частина перша)

Це стаття про власний досвід створення та використання бюджетної наддовгофокусної фотосистеми. Оскільки мені не хотілося робити статтю-огляд кожного компонента такої системи (все це є в Інтернеті) було вирішено зробити такий собі мікс – трохи про самі компоненти, трохи про нюанси використання, трохи фотографій, трохи про обробку, трохи відео. Статтю вирішено розділити на дві частини, перша буде присвячена суто залізно-технічній стороні питання, друга – обробці фотографій та художній складовій (що ж саме цим знімати). Також будуть наведені приклади фотографій в форматі RAW, для тих хто полюбляє власноруч в них поколупатися…

Фокусна відстань справді бюджетних об’єктивів закінчується десь на 300 мм. Все, що йде далі назвати бюджетним складно. Навіть варіанти глибокого б/в, старої радянської оптики на кшталт МТО-500/1000 або корейських/китайських дзеркально-лінзових мануальних об’єктивів потребують суттєвих фінансових вливань, залишаючись при цьому спеціалізованим інструментом. В деяких випадках “одноразовим”, оскільки після зйомки Місяця, сусідських вікон та невдалої спроби сфотографувати білку в парку інтерес до таких об’єктивів згасає. Мануальність не дозволяє використовувати їх як повноцінний репортажний інструмент.

Більш привабливим виглядає варіант подовжити за допомогою телеконвертеру фокусну відстань звичайного бюджетного телеоб’єктива на зразок “80-200″ чи “70-300″, який зазвичай є в наявності у багатьох фотоаматорів. Отримуємо майже те саме, але значно дешевше. Єдине що потрібно – сам телеконвертер, який, хоч теж є спеціалізованим інструментом, має більш широке коло можливого використання (наприклад – в макро, але стаття зараз про інше).

Що потрібно знати про конвертер? Недоліки відомі: він знижує світлосилу об’єктива та його роздільну здатність, іноді вносить різноманітні оптичні та геометричні викривлення.

Телеконвертери розраховані на використання із об’єктивами, що мають фокусну відстань (ФВ) 100 мм. та більше. Якщо встановити об’єктив із меншою ФВ – по краях фото буде затемнення, сильне викривлення зображення та суттєве зниження роздільної здатності. “Закручування” діафрагми в такому разі не допомагає. Тож, ідея перетворення 50 мм. в 100 за допомогою конвертера – погана. А ось перетворення 300 мм. в 600 – значно краща.

Ціна питання залежить від кількох факторів та варіюється від доволі гуманної до майже нескінченності, а сам прилад – від радянських зразків через різноманітних посередніх “китайців” до дорогих фірмових рішень. Оскільки автофокус все одно не буде працювати із “темним” бюджетником і все доведеться робити руками, на конверторі можна зекономити, відмовившись від мікропроцессора в його складі – тобто від електронної системи, що передає та конвертує дані між об’єктивом та камерою, бо конвертери, оснащені подібним функціоналом коштують значно дорожче. Проблему непрацюючого експозаміру в молодших моделях камер можна вирішити відомим “одуванчиком”, а можна і не вирішувати, встановлюючи витримку вручну;

Користувачам системи Nikon пощастило дещо більше за інших. Для байонета Н (аналог Nikon-F) радянська промисловість виробляла телеконвертер К-2Н, який однією стороною встановлюється на всі сучасні дзеркальні фотокамери Nikon, а інша – дозволяє встановити на нього будь-який об’єктив із ніконівским байонетом. Звісно, можуть бути винятки, якась механічна несумісність тощо – все це потрібно перевіряти індивідуально. Такі конвертери відносно дешеві і, як впевнився автор статті, досить розповсюджені. Пошукайте – знайдете.

Для камер інших систем із радянського барахла є тільки конвертери під М42 (ТК-1 та ТК-2), що звісно, суттєво обмежує парк сумісної оптики.

Дещо осторонь від усього цього стоять спеціалізовані конвертери під байонет T-mount, призначені більше для телескопів та мікроскопів.

“Китайці” (будемо називати їх так) – це всілякі Kenko, Marumi, Samyang, Kiron, Yongnuo та багато інших. Серед них є як конвертери із підтримкою автоматики, так і без такого функціоналу. Ціна вища, якість краща.

 

Ну й “топ-сегмент”, який можна теж розподілити на дві частини – просто топ (Sigma, Tokina, Tamron) та “фІрма” безпосередньо від виробників фотокамер (Canon, Nikon, Sony, Pentax). Ціна теж топова, як і якість.

Ну й окрім вище перелічених т.з. “заоб’єктивних” конверторів є ще теленасадки, які вкручуються з переду замість світлофильтра. Такими приладами автор статті не цікавився, тому корисної інформації про них не має.

Якщо об’єктив сам по собі дає не дуже якісне зображення, вочевидь, навіть супер якісний конвертер його не покращить. Тому із бюджетним об’єктивом цілком достатньо такого ж конвертера.

Кріплення

Оскільки фотосистема виходить досить темна і відповідно потребує відносно довгих витримок, зйомку бажано проводити із використанням штативу. Дешеві та легеньки шативчики не дуже придатні, їх можна застосовувати хіба у випадках критичності ваги – в поході, наприклад. Якщо ж вага не критична – краще взяти важкий та міцний штатив.

Бюджетні телеоб’єктиви зазвичай не мають штативного кріплення, тому прикручувати до штативу доводиться камеру. Це зміщує вперед вагу системи і утруднює роботу з нею. А у випадку використання маленької бездзеркальної камери й зовсім унеможливлює встановлення на штатив.

Але рішення є:

Така власноруч зроблена “нога” добре виконує свою функцію, хоч і виглядає “по колгоспному”. Складається з кільця для труби та L-образної пластини, надівається на кільце трансфокатора. Діаметр треба ретельно підібрати, аби об’єктив був міцно закріплений в конструкції, але без прикладення зайвої сили. Знизу в отворі нарізана штативна різьба 1/4″.

Зйомка та фокусування

Поради по зйомці такі самі як при довгий витримці – затримка спуску, використання ПДК з попереднім підйомом дзеркала (якщо є можливість). ISO в залежності від очікувань щодо шумів на фото та можливостей камери.

А от з фокусуванням все значно складніше. Досягти потрібної точності фокусування можна хіба що за допомогою збільшення до 100% на екрані камери частини зображення, що містить необхідний об’єкт. Безпосередньо під час зйомки це можливо тільки в разі гарного освітлення. В сутінках або вночі це надзвичайно складно. Оптичний видошукач дзеркальної камери взагалі непридатний для такого фокусування.

Тому потрібно заздалегідь визначити положення кільця фокусування, при якому забезпечується наведення на відповідну дистанцію та якимось чином зробити більш точні відмітки на об’єктиві, ніж ті, що там вже присутні. Наприклад, роздрукувати “шкалу” на звичайному папері, вирізати та закріпити на об’єктиві резинкою. Необхідні позначки проставити ручкою.

Доповнення:

Варто пам’ятати про таке фізичне явище, як “тремтіння атмосфери” – заломлення променів світла між різними за щільністю шарами повітря. Особливо цей ефект проявляється в сонячну та жарку погоду близько до поверхні землі (міраж), або в холодну погоду, якщо зйомку проводити з приміщення, з якого буде виходити тепле повітря.

На відео вище показано, як виглядає це явище. Якщо витримка при зйомці досить довга – це призведе до “замилювання” фотографії. При біль коротшій витримці буде викривлено форму об’єктів. Така викривлена форма може застосовуватися і як художній прийом.

Типова система

Отже, подібна система складається з: дзеркальної або бездзеркальної камери (з відповідним перехідним кільцем у разі потреби), телеконвертера та телеоб’єктива-зума. У моєму разі це дзеркалка від Nikon, або бездзеркалка Lumix (кроп-фактор 2) із перехідним кільцем AI-M4/3 (під Nikon), двократний телеконвертер Tamron-F, та об’єктив Sigma APO DG 70-300 4,5-5,6.

При використанні більш “мобільного” Люмікса, отримуємо еквівалент 820 мм. фокусної відстані! Щоб зрозуміти, що це таке, наведу приклад – 14 мм. (аналог 18 мм. “кіта” для типової дзеркалки):

А ось так виглядають знімки на 820 мм. ФВ (на попередньому знімку помічено, що саме знято на нижченаведених):

На цьому технічну частину можна вважати завершеною. Далі буде…

ФОТОГРАФІЯ , , ,

Вам потрібно увійти, для коментування